------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Комедiя в 4 дiях
ДI?ВI ЛЮДЕ
Герасим Никодимович Калитка _¾ багатий крестьянин.
Параска _жiнка його.
Роман _син ?х.
Савка _кум Герасима, крестьянин.
Банавентура _Копач._
Невiдомий_ - ?врей.
Гершко _фактор.
Мотря _наймичка.
Клим _робiтник.
ДIЯ ПЕРША
ЯВА I
В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий._
Невiдомий._ Нiкого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А
через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усi
торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема - один
убиток. Так я сiб? видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, ?желi
удастся... Попробу?м!..
ЯВА II
Роман _i Невiдомий._
Невiдомий._ Здрастуйте вам.
Роман._ Здоров.
Невiдомий._ Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман._ Це.
Невiдомий._ А де ж сам хазя?н?
Роман._ Вони в город по?хали, сьогодня повиннi буть назад.
Невiдомий._ Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я при?хав.
Роман._ Може, й вони через годину будуть.
ЯВА III
Тi ж i Копач._
Копач._ Ура! Тепер суд гласний, накрива? жидкiв часний! Хе-хе-хе!
Невiдомий._ А ви разлi часний? Не похоже.
Копач._ Не та рожа? Ха-ха-ха!
Невiдомий._ Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене ? дiло до
Смоквинова. (Пiшов.)_
ЯВА IV
Копач _i Роман._
Копач._ Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвiт! Я ?х багато бачив, у мене опит
i практiка. Я на них насмотрелся... Командовал зводом, так пров'янт i
фураж часто получав, знаю ?х, да i они меня знають! Тепер лiт трiдцать в
одставк?, по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу... Стихи...
Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?^
Роман._ Ще в городi.
Копач._ Хотiв поздравити його з прiобр?т?нiем з?м?ль-кi... А Прасков?я
Iвановна?..
Роман._ У попа.
Копач._ Так! Торiчелi?ва пустота... Хе-хе-хе! Ти цього не зна?ш - це з
фiзiкi. В такiм разi - адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)_
ЯВА V
Роман_, потiм Мотря._
Роман._ Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шука? кладiв i голий
став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав... I все вiн зна -
тiлько нiчого не робе. (Iде до дверей i гука.)_ Мотре, та йди-бо сюди!
Мотря за дверима_: "Чого там? Нема менi часу".
Роман_. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Iди-бо! Заши?ш менi
сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею
побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.
Входе Мотря._
Заший. (Показу?.)_
Мотря._ Де це ти так розпанахав? Роман_. Зачепився за вила.
Мотря _зашива, Роман _?? цiлу?.
Мотря (б'? його кулаком)._ А це що? А тпруськи!
Роман._ Хiба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
Мотря._ То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько
шуткував, а ти вже н губи розпустив.
Роман_. Нi, це не шутки. I мати казала, i батько казав, що кращо?
невiстки не треба.
Мотря._ Уже зашила. Iди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже
батько при?хали.
Роман._ Батько? Справдi.
Мотря _вибiга.
ЯВА VI
Герасим _i Роман._
Герасим._ А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?
Роман._ Та я розiрвав рукав... Мотря зашила.
Герасим._ А мати ж де?
Роман._ Пiшли до попа...
Герасим._ Знайшла празник. Iди ж до роботи, бо там роти пороззявляють
та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору,
щоб яко? ремiняки не порiзали на батоги.
Роман._ Добре. Тут жид якийсь питав вас i Копач._ (Вийшов.)_
Герасим (один)._ Жид-то дiло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився
з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. I бумага зелена, мов
земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як
радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки... Приобрiтав би тебе без лiку.
Легко по сво?й власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо - усе тво?: там
череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i
колосу?ться жито; i все то грошi, грошi, грошi... Кусочками, шматочками
купував, а вже i у мене набралося: тепер маю двiстi десятин - шматочок
кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, -
однi?? шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртiв випаса?ться
скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тiлько бiля
свиней шiсть чоловiка день при днi працю?!.. I яким побитом Жолудь достав
таку силу грошей - не зрозумiю... Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував
баранцiв, сам ?х рiзав, торгував мнясом у рiзницях, а тепер - багатир. Де
ж воно набралося? Не iначе, як нечистим путьом! Тут недо?да?ш, недопива?ш,
день при днi працю?ш, жiнка з дiжi рук не вийма? - i тiлько ж
всього-на-всього двiстi десятин, а то ж, мабуть, i в десять тисяч не
вбереш. Не спиться менi, не ?сться менi... Пiд боком живе панок Смоквинов,
мота?ться i туди й сюди, заложив i перезаложив, - видко, що замотався:
от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же, двiстi п'ятдесят
десятин, земля не перепахана, ставок рибний, i поруч з мо?ю, межа з межею.
Що ж, копиталу не хвата?... Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало
- п'ятнадцять тисяч! Де ти ?х вiзьмеш? Прямо, як iржа, точить мене ця
думка! Де ?х взять?.. Де?.. Хiба послухать жидка, пiти на одчай, купить за
п'ять тисяч сто тисяч фальшивих i розпускать ?х помаленьку: то робiтникам,
то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупа? в грошах, йому як
розмальована бумажка, то й грошi. Страшно тiлько, щоб не влопатись...
Обiщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це вiн уже й заходив. Цiкаво
дуже бачити фальшивi грошi.
ЯВА VII
Савка _i Герасим._
Савка._ Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.
Герасим._ А навiщо ж то я вам так пильно потрiбен?
Савка._ Вiдгадайте! Шкода, не вiдгада?те... Грошей позичте, куме!
Карбованцiв з сотню, до Семена.
Герасим._ Яж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши - давай! Хiба у
мене банк, чи що?
Савка_. Та до кого ж ти i вдаришся? Жид злупе такого проценту, що нiяк
не викрутишся потiм.
Герасим._ Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.
Савка._ То вже лупiть краще ви, куме, та дайте.
Герасим._ Нема! Хоч носа вiдкрути, то й десятки зайво? не витрусиш -
всi вiддав за землю.
Савка._ Де ж тi грошi, куме? Я сам не раз, не два
Герасим._ Та господь ?х зна?. Я над цим думав.
Савка._ Чув я, що Жолудь нечистi грошi ма?, вiд самого, не при хатi
згадуючи, сатани, то, може, й другi так саме достали... Тiлько де ж вони з
ним познайомились i як? От що цiкаво! Вже ж i я не полохливого десятка,
пiшов би до нього в гостi у саме пекло: надокучило отак раз у раз
позичати, нехай би дав, iродiв син! Чи душу йому, луципiровi, треба, то
нехай би брав, бо без душi, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме,
признаюсь, що сам ходив пiд Iвана Купайла, як менi казано, на
роздорiжжя... Повiрите, звав, нехай бог простить, Гната безп'ятого! Так що
ж - не вийшов, тiлько налякав.
Герасим._ Цiкаво! Розкажiть, будь ласка...
Савка_. Зна?те, за третiм разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий,
я тобi в нiжки уклонюся, до смертi слугою тво?м буду!.. А вiн - i тепер
моторошно - зайцем мимо мене - тiлько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я
тiкав з того мiсця, мало дух з мене не виперло... Прости господи! Двi
недiлi слабiв: бувало, тiлько що шерхне, так увесь i затремтю, i волосся
на головi пiднiметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
Герасим._ Не надiявся, куме, щоб ви такi смiливi були...
Савка_. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От i
тепер: пiслязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього
шматочок, а тут не вистача. Договiр же такий: як грошей в строк не вiддам
- хлiб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, ?й,
правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, - знову пiшов би
кликать, так грошей треба.
Герасим._ Смiливi, смiливi ви, куме, з вами i не такi дiла можна
робить.
Савка_. Ха! Чого там бояться? Страшно тiлько без грошей, а з грiшми,
сказано ж, i чорт не брат.
Герасим (набiк)._ Треба це на ус закрутить.
Савка_. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга?
Позичте! Батьком буду величать.
Герасим._ Що його робить? Хiба от що: я, зна?те, сам позичив оце у
Хаскеля для домашнього обiходу; тiлько платю п'ять процентiв у мiсяць.
Коли дасте п'ять процентiв, то я подiлюся з вами, так уже, для кума.
Савка._ П'ять?.. Та що ма?ш робить... I за це велике спасибi, давайте.
Герасим._ Принесiть же менi запродажню запись на воли.
Савка._ Як? Хiба ж я вам воли продав?
Герасим._ Вийде так, нiби продали... Нiби! Розумi?те? А я тi самi воли
вiддам вам до Семена, а на Семена ви вiддасте менi сто карбованцiв i
запродажню я розiрву, а як не вiддасте, то я вiзьму воли... Так коротча
справа.
Савка._ Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?
Герасим_. Нi. Ви пiдiть у волость, то писар зна? i напише таку
запродажню як слiд, а ви запродажню принесете менi, то я вам грошi дам.
Савка._ Та вiзьмiть, куме, векселя, навiщо вам ця плутанина?
Герасим._ Нi, куме, я переконався, що запродажня на-дежнiще векселя...
Савка._ Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома
будете завтра?
Герасим._ Дома.
Савка._ Так... Прощайте. (Набiк.)_ Е, куме, мабуть, i в тебе нечистi
грошi, i в тебе душа вже не своя. (Зiтха?, виходить.)_
Герасим (сам)._ Одважний чоловiк! До чорта ходив i на все пiде за
грошi, а я вiзьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли - бери
грошi... не вiддаси грошей - давай воли, бо то ж мо?, я вже ?х купив, я
вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежнiще.
ЯВА VIII
Герасим _i Невiдомий._
Невiдомий_. Здрастуйте вам!
Герасим._ Здрастуй. (Набiк.)_ Той самий жид... аж мороз поза шкурою
пiшов. Ну що?
Невiдомий (озира?ться)._ А нiчого...
Герасим._ Принiс?
Невiдомий._ ?.
Герасим (зiтхнув)._ Показуй.
Невiдомий (огляда?ться кругом, загляда у вiкно, потiм вийма? грошi, все
новi, несе до столу, розклада на столi). _Теперечки пiзнавайте, почтенний,
де тут фальшивi, а де на-стоящi?
Герасим (довго розгляда, придивля?ться на свiт)._ От так штука! От так
штука! Не вгадаю! (Розгляда.)_ Не вгадаю!
Невiдомий (знову зазира у вiкно). I_ нiхто не вгада?. Я присягну на
Бiблiю, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой
дрянi, як другi... ?х роблять у англичан, i англичанин ?х возить, а я у
нього ¾ агентом.
Герасим._ Ну й зробленi, ну й зробленi - прямо насто-ящi, i не кажи...
Як двi каплi води, всi однаковi... руб - руб, три - три - однаковiсiнькi!
Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
Невiдомий._ Оце одна - руб, а це друга - три.
Герасим._ Оцi-о? Оцi? Та ти давай менi таких грошей хоч лантух -
прийму. Як же ти ?х розбира?ш?
Невiдомий._ Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться -
вiзьмiть, не нравиться - не берiть. Ми не йужда?мся в покупателях; ми ?х
розпустили i розпуска?мо, може, мiлiон, i всi благодарять... Ви зна?те,
теперечки етiх д?н?г скрiзь доволi, може, i у вас у кишенi ?сть такi самi.
Герасим._ Ну, так! Звiдкiля вони у мене вiзьмуться? Хiба дав хто,
справдi? Ану, глянь. (Показу? сво? грошi.)_
Невiдомий (розгляди)._ Как нема, коли ?!.. От одна трьохрубльовая, от
друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикi.
Герасим._ Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
Невiдомий._ Побей меня бог.
Герасим._ Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшивi? Це я взяв вiд
Жолудьова приказчика. Виходить, ?х i у Жолудя доволi ?... Он як люде
багатiють. Я ?х помiтю: надiрву кра?... От тiлько одно менi дивно: чом же
ти сам не торгу?ш на цi грошi, а тiлько другим надiля?ш?
Невiдомий._ Ви все любопитнiча?те. Ну, а отчего ви не продайоте
фальшiвих д?н?г? Вiдiт?, у всякого своя комерцiя. У нас фабрiка на весь
свет, другой такой фабрiкi нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей...
Разлi ето не торговля, по-вашему? Ми заробля?мо мiлiони, а люде в двадцять
раз больше... Ну, а якби ми самi на етi д?ньгi товари купували? Хто б тодi
так дешево робив грошi?
Герасим._ I то правда. (Розгляди, грошi.)_ Не надивуюсь! Настоящi,
натуральнi! Помiтю й цi. (Надрива кра?.)_
Невiдомий._ У нас порядок; фiрма почтенная, товар з Лондона прямо iдьот
в кожаних мiшках; ?желi возьмете, то скажiть, скiлько вам нужно, - я буду
телеграму пускать у Адессу, i англичанин сам вивезеть ?х на нашу станцiю.
Герасим._ Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч вiзьму!
Невiдомий._ Нехай вам бог помога?! А коли вивезти?
Герасим._ Сьогодня у нас субота... У понедiлок можна?
Невiдомий._ Можна, зачем не можна - усе можна!
Герасим._ А цi двi бумажки ти дай менi, - може, я пробу зроблю: куплю
на них що-небудь.
Невiдомий._ Навiщо, коли у вас сво? ?... А между прочiм, вiзьмiть. Так
у пон?д?льнiк увечерi ви будете на вокзалi у тому мiсцi, де для мужчiн i
для дам, - розумi?те?
Герасим._ Розумiю.
Невiдомий._ Прощайте. (Iде.)_ Дай вам бог з мо?? легко? руки зробиться
мiлiонером!
Герасим._ Спасибi!..
Невiдомий виходить.
(Сам)._ Тепер коли б розмiнять фальшивi грошi в казначействi... Самому
страшно, щоб не влопаться... Хiба кума взять у компаньйони? Що ж, коли вiн
чорта не боявся, то не побо?ться казначея, щоб розмiнять грошi. Кращого
компаньйона, як кум, не знайти!
Входе Копач._
ЯВА IX
Герасим _i Копач._
Герасим_. От чортяка принесла цього бродягу! Пiв-обiда сам злопа? i на
перешкодi дiловi стане, треба його як-небудь вирядить.
Копач._ Здоровенькi були! Як пожива?те, що поробля?те, кого вигляда?те?
Хе-хе!
Герасим._ Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.
Копач._ Поздравляю з прiобр?т?нi?м земелькi, дай бог еще столько
прикупить... Безподобная у вас вода, зараз пив, i мiстечко у левадi бiля
верби гарне. Отам би кашi наварить з таранькою та попо?сти по-чумацьки...
Хе-хе-хе!
Герасим._ Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.
Копач._ Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор i добре
зроблений, - тiлько б ще треба по однiй дошцi дать, а то скотина буде
закладать пiд лату голову, то позрива?. Опит... Хе-хе-хе! Тiлько гляну,
зараз бачу.
Герасим._ Я й сам бачу, та грошей нема.
Копач._ Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю
за предпри?мчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку,
скуповуйте! ?й-богу! Чого ви? Дума?те - шуткую? Якi тут шутки?
Хазяйственний мужик - велике дiло! Ворушiться, ворушiться! Крутiть
головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани
горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони
привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там i iм?нiя
ахнули! А ви -
галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно
жирок i нароста?... Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин. Чобiт
- п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячi; а тут i ви помаленьку та
помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.
Герасим._ Що там я купив, i балакать не варт.
Копач._ Одразу ж не можна! Ви вiзьмiть прiм?р з свинi:
от вона ходить на подвiр'? худа, обдрипана, а закинули ви ?? в саж,
стали харчi кращi давать - то вона помалу й отягнеться, а там i сало
нароста?, - так i ви... Опит - велiко? дiло!
Герасим._ Спасибi! То це ви мене з свинею рiвня?те?
Копач._ Не в тiм рiч! Ви не обiжайтесь-це прiм?р. Ви не взирайте!
Помалу, помалу i у вас сала набереться доволi, тодi порiвня?тесь з
Чоботом, а може, i з Жолудьом... На все свiй час, сво? врем'я. Не можна ж
зразу, в тiм i прiм?р. Практiка, опитность - велiко? дело. Вас вже не
обманеш, ви всякого обманете, а це велiко? д?ло, коли не тебе за чуба
держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви
глянули кобилi в зуби i наскрiзь ?? бачите, - опит! Вiд того у вас лошата
он якi. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно i виходить, що скрiзь
iде на користь. А то повидумували: ячмiнь-голак, а вiн родить не так;
озимий - рiпак, а сiвач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дiрка; жито
шампанське - баловство панське... Хе-хе-хе!
Герасим._ Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете,
тiлько речi вашi не грошi, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей,
грошей треба. Ось пiд боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка
земля? Неперепахана, ставок рибний, i з мо?ю межа з межею.
Копач_. Потрошку, потрошку - пам'ятайте мiй прiм?р;
От ви б самi ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасi...
Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!
Герасим._ Викопа?м. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на
хазяйство?
Копач._ I це дiло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по
секрету скажу: тут ?сть один предмет... Нi, не буду говорить - я вас
повезу, самi побачите. Це не пустяк, дiло важне; прiм?ти такi, що не можна
сумнiваться, - верьте!
Герасим._ Ет! Ви тiлько хвалитесь... Тридцять лiт шука?те грошей, а
нiчогiсенько не знайшли.
Копач._ Як не знайшов! А дерево окам'янiле ви не бачили? От по?демо, я
вам покажу, сто?ть подивиться: пудiв, п'ять важить, всi листочки, всi
вiти, так як напечатано! А ступку мiдну, червоно? мiдi, тiлько товкач
перебитий... А сковороду - отака сковорода... Запорозька, видко, жидкiв на
нiй припiкали! Випитували, де грошi, а може, ковбаси пiджарювали...
Предмети iнтереснi для науки; я ?х одi-слав одному професоровi, забув, як
фамiлiя, вiн кургани розкопу?...
Герасим._ Чортзна-що, аж нудно слухать!... Ви грошей давайте?..
Копач_. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрiшиться... Всякому сво? -
вiрте, що провiд?нi? недурно указало менi цей путь - будуть i грошi. Отодi
зашумить Банавентура-копач!
Герасим._ Що ж би ви зробили, якби грошi викопали?
Копач._ Зараз би по?хав в Париж.
Герасим._ Чого? Щуп оцей показувать... Та ви ж i балакать по-?хньому не
вмi?те.
Копач._ О, я ?м скажу... Та все одно ви не зрозумi?те!
Герасим._ Е, бачите, ви не вмi?те, та вже й круть-верть.
Копач._ Не вмiю? Вiв ля Буланже, вiв ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто
ля фуршет!... Оле кашон, ля помдетер, вiв ля патрi!.. А що?
Герасим._ Та хто його зна? що! Чую тiлько, що не по-нашому лопочете.
Копач._ В тiм сила! Ви собi дума?те, що це дурак який ходить?
Герасим._ Та хто його зна?.
Копач._ То-то бо й ?! А я мовчу i таки свого доб'юсь... а тодi i будете
руками об поли бить... Хе-хе-хе! Наука, Нико-димович, наука! Можна
пожалiть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, i вiн би
знав французького язика не хуже мене, для того ? самоучитель. Марго й
другi книги. :
Герасим._ Що там наука? Забавка дитяча! На бiса йому здалося отак
лопотать язиком, як ви оце лопочете, хiба гиндикiв дражнить? Я придивився:
як тiлько вчений, так i голодрабець: нi землi, нi грошей, i таки дурень
дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, вiн зараз полiзе
по книжках, по тих рiхметиках шукать, як це робиться.
Копач._ Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в
затяжний хомут, хоч у шори... Хе-хе-хе! А от втиори ви i не запряжете!
Герасим._ Що нi, то нi. Я ?х i не бачив, якi вони.
Копач._ Хе-хе-хе! От бачите... i тут наука... Нi, ви протiв науки не
iдiть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нiчого не
зробиш. От i в службi: я був первин в цiлiй дивiзi?! Хто найкращий ?здок?
Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як сво?х п'ять пальцiв?
Копач! Хе-хе-хе! Мамiнькiни синки в картишки грають, на тройках
роз'?жджають, а копач в караулi, за уставом сидить, всяку службу за них
справля?; вiд того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на не? сiдав
копач, чула - в шенкелях чула - опит i науку i, як дитина, покiрно ходила
перед фрунтом!.. Нi, ви, Никодимович, проти науки не йдiть.
Герасим._ Вчений поки бога змалю?, то чорта з'?сть. Та це все
чортзна-що ми балака?м; краще ви скажiть менi, чи не зна?те багато?
дiвчини для мого Романа! Ви по свiту ходите, то повиннi знать, де ? багатi
дiвчата.
Копач._ Знаю. Як не знать - знаю... От хоч би й у старшого Пузиря - двi
дочки на возрастi. Я у них як дома.
Герасим_. А скiльки Пузир дасть приданого за дочкою, грiшми? Як
дума?те?
Копач._ Не скажу. А тим часом спрос не бiда. А зна?те що? А ви кажiть:
що? А от що! По?демо ми завтра з Романом до Пузирiв... Так, нiби поросят
купувати, - у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спинi. Круп
отакий... ребра крутi, нiжки коротенькi, як добре угоду?ш, пудiв вiсiм
сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свинi- грунт у
хазяйствi: i сало, i ковбаси, i окороки - та й продать можна. Пузир продав
двадцять годованих кабанiв i згрiб тисячу карбованцiв.
Герасим._ Тисячу? Оце грунт, що грошi можна загрiбать, а окороки - то
нiмецька вигадка.
Копач._ Ой, не кажiть! Якби оце окорок, та горчиця, та горiлки чарку -
як би ви смакували!
Герасим._ Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не ?сти, то
побалакать про смачну ?жу.
Копач._ Не в тiм рiч! Заговорили за дiвчат, а звели на свиней. Що ви
скажете на мо? предложенi? ?хать до Пузиря на оглядини?
Герасим._ А що ж, з богом! Хiба коней наймать, чи що?
Копач._ Жаль тiлько, що Роман французького язика не зна?, а то ми б там
з ним жукiв пускали - жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний
предмет.
Герасим._ Та це чортзна-що! Ви ударяйте на грошi- грошi всьому голова.
Входе Роман._
ЯВА Х
Тi ж i Роман._
Роман._ Здрастуйте вам ще раз.
Копач._ Здоров, здоров, ле-козак.
Роман._ Iдiть, тату, обiдать, ми вже пообiдали.
Копач._ Ходiм, ходiм, а то я нагадав окороки та так розтривожив
апетита, що аж слина котиться.
Герасим._ Ну, ходiм, замiсть окорока - борщу та кашi попо?мо, а ти,
сину, сходи до Московчука, нехай вiн тебе пiдстриже пiд польку.
Роман._ Для чого?
Герасим._ Тут таке дiло, сину: завтра недiля, то зберешся раненько,
по?деш з паном копачем до Пузирiв. Запряжеш пару сiрих жеребцiв у нового
хвургона i сам одягнешся по-празниковому.
Роман._ А чого ж я, тату, туди по?ду?
Герасим._ А ось чого: там ? дiвчата, а вони люде багатi, то ми зашлем
до них старостiв, так попереду треба, щоб Пузирi побачили тебе, а ти щоб
побачив дiвчат. А щоб було тобi зручнiще поводиться, то ти удаси, нiби
при?хав на завод купувать свинку i кнурця...
Роман._ Та ви ж самi хотiли, щоб я женився на Мотрi.
Герасим._ Тьфу на тво? речi, дурноверхий! То я жартував, щоб вона
старалась у роботi.
Роман._ Гарнi жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
Герасим._ Чортзна-що балака?ш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську
дочку з приданим, а не наймичку.
Роман._ Мотря така дiвка...
Герасим._ Мотря не Пузирiвна, а Пузирiвна не Мотря.
Роман_. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирiвна, я ?? не знаю.
Герасим_. Ой гляди! Може, чого нако?в з Мотрею? Тiлько прийдеться
платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий свiт: сама в'язне, а потiм
плати.
Роман._ Нiчого я не зробив худого. I Мотря не з таких - вона дiвчина
чесна.
Герасим._ А грошей у не? багато ??
Роман._ Де ж вони у не? вiзьмуться? Вона i без грошей до душi менi.
Герасим._ До душi, та не до кишенi.
Роман_. А ви дума?те, що у Пузирiв поживитесь грiшми?
Якраз! Так вiзьмемо, як наш зять взяв у нас: обiщали п'ять
тисяч, а пiсля весiлля дали двi пари волiв, десяток овець, пару
коней, фургона i двi корови.
Герасим._ Обiцянка - цяцянка, а дурневi радiсть.
Роман._ Та ще на придачу всi гуртом попобили зятя та
й вирядили.
Герасим._ А нас хiба не били? Били й нас.
Копач._ Цiкаво. I зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не
набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
Герасим_. Та що його слухать!
ЯВА XI
Тi ж i Клим._
Клим._ А йдiть, хазя?н, дайте коням оброку.
Герасим._ Зараз. Iди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе,
за ним Клим.)_
Копач._ Поспi?ш ще збрую вимазать, я тобi поможу, а ти розкажи тим
часом, як тут було дiло на весiллi.
Роман_. А як було? Так було: зараз сват Iван зчепився з батьком, щоб
давали обiщане придане, а батько одмовили сво?ю поговоркою: обiцянка -
цяцянка... Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а вiн
батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився менi в чуба -
саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям
витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не
зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
Копач._ Викрутився?
Роман._ Викрутився.
Копач._ Молодець запорожець! Ну, i що ж потiм?
Роман._ Тим часом у другiм кутку нашi мати зчепилися з свахою Горпиною
i розчiпчилися; тут пiдступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матiр i
тещу, а дядько Олекса, не розбираючи дiла, по уху його, а вiн дядька...
Ну, й пiшло, й пiшло...
Входе Герасим._
ЯВА XII
Тi ж i Герасим._
Герасим._ Чортзна-що слуха?те, хiба ви не бачили, як б'ються?
Копач_. Та не в тiм сила. Тут опит получа?ться. От я не знав, як
викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю... Вiк живи, вiк
учись... Ну... ну?
Роман._ Вмiшались всi родичi i пiвдня бились; оце наче й вгамуються,
дивись: слово по слову - знов зчепились. . Отаке-то придане; нарештi,
батьковi два зуби вибили...
Герасим._ Та брешеш-бо, одного; а другий випав сам на третiй день.
Копач_. То це прямо страженi? було!
Роман._ Атож. Волосся лiтало по хатi, як павутина восени. Доволi того
сказать, що як роз'?халися свати, то в хатi назмiтали волосся на землi
цiлу куделю.
Копач._ З тако? вовни добрi б були рукавицi.
Роман._ Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачi.
Копач._ I це по-хазяйськи.
Роман._ I досi ними вози пiдмазу?мо.
Копач._ А хто ж битву виграв?
Герасим._ Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у калитцi - не дав-таки
зятьовi.
Роман._ Отакого й нам Пузирi дадуть приданого, як ми дали за сестрою.
Герасим._ Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили... Я
обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.
Копач._ Нiякого обману не треба, я на цi дiла майстер... Опит - велiко?
дело! Висвата?м i д?н?жний договор, вiнову запись зробимо! Оле куто,
пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вiв ля Буланже! Так, Никодимович.
Герасим._ Та годi вам гиндикiв дражнить, ходiм обiдать.
Копач (бере щупа)._ Хе-хе-хе! Досадно, що самi не вмi?те.
Герасим._ На чорта воно менi здалося.
Копач_. Еге, та не забалака?те!.. Альом! _
Герасим._ Тьфу! Самi ви Альона!
Копач._ Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетiт. Альом супе! _Ха-ха-ха!
Виходять.
Завiса_.
ДIЯ ДРУГА
ЯВА I
Перед свiтом, в хатi. Копач_ ходить по хатi, то сiда на лавi.
Копач._ Боковенька... Боковенька... Боковенька... Не да? менi. спокою
цей предмет... Боковенька, копили, кам'яна фигура... Там грошi, iменно
там. Там моя судьба... Копили, оскардами висiченi... сьогодня цiлу нiч
снилась кам'яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.
ЯВА II
Герасим за коном_: "Вставайте ж, вставайте! Не мнiться. Чепiга зайшла,
пора скотину порать".
Копач._ Еге! Герасим вже по хазяйству гаса? - невсипущий.
Входе Герасим._
Герасим._ О, i ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
Копач._ Не спиться. Почув, що ви встали, та й я пiднявся. А зна?те, що
я придумав?
Герасим._ А що?
Копач._ Ви б зробили калакольчик у ту хату... Тут вiрьовка над лiжком.
От прокинулись, пора вставать - зараз: дзiнь, дзiнь, дзiнь, сам ще лежиш,
а там встають.
Герасим._ Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всi будуть лежать.
(Загляда у дверi.)_ Чи не поснули знову, щось тихо у тiй хатi? От вам i
дзвiнок, i вигада? ж, скажи на милость. Ану, ану!
Копач._ Оце саме добра пора копать, не душно, холодком можна бог зна?
скiльки викопать. Воно ще рано, тiлько на свiт благословиться.
Герасим._ Та де воно вам рано? Вони надолужать:
то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть богу молиться, то й
сонце зiйде. Хоч би ж молилось, а то сто?ть, чуха?ться та шепче собi
губами, аби простоять бiльше без роботи. Вже ж я ?м i отченаша даю, як
затоплю, то зараз i на землi. (Одчиня дверi навстяж i сто?ть на дверях.)_
Кажете - рано, вже свiт бiлий, кури пiднiмаються. Так i хазяйство проспиш!
Стара, а стара! Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану!
Хлопцi, гайда з хати! Тiлько коти в таку пору сидять у хатi на печi, а
робiтники та собаки надворi повиннi буть. Це хто вийшов? Клим? Ти що ото
несеш пiд пахвою? А йди сюди, я полапаю.
Входе Клим._
ЯВА III
Тi ж i Клим._
Клим._ Що? Хлiба взяв окра?ць, - поки до обiда, то ?сти захочеться.
Герасим._ I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й
жереш! Не пропадеш, як до обiда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб
назад. Стара, Параско!
ЯВА IV
Тi ж i Параска._
Параска _(на дверях, з дiйницею в руках). Чого_ ти гвалту?ш?
Герасим._ Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той i бере без
спросу, мабуть, ти хлiба не запира?ш?
Параска._ Оце вигадав! Де ж таки, щоб хлiб був не-запертий, нехай бог
милу?, все заперто.
Герасим._ Один вiзьме, другий вiзьме - так i хлiба не настачиш! Де ти
взяв хлiб?
Клим._ Та я ще вчора за вечерею заховав окра?ць.
Герасим._ Чу?ш, Параско? Хлiб крадуть у тебе з-пiд носа, гарна хазяйка!
Чого ж Мотря глядить?
Параска._ Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванськiй вулицi?
Чи чу?ш, Мотре, вже хлiб крадуть, скоро самим нiчого буде ?сти...
(Пiшла.)_
Герасим._ Це так, це так! Однеси зараз назад - грiх у недiлю снiдать.
Клим._ Якби я спав у недiлю, то й не снiдав би, а то з цi?? пори до
обiда на ногах - не ?вши охлянеш.
Герасим._ Бiйся бога! Хiба ти з'?си до обiда пiв-хлiба?
Клим._ Атож! Бога треба бояться, щоб не з'?сти до обiда пiвхлiба.
Герасим._ Одрiж собi скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.
Клим._ Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пiшов.)_
Герасим (до Копача)._ Така з'?жа, така з'?жа, що й сказать не можна!
Повiрите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспi?ш оглянуться -
вже з'?ли. Настане день, то роботи не бачиш, а тiльки чу?ш,_ як губами
плямкають.
Копач._ Сарана.
Герасим._ Гiрш! Повiрите, що у них тiлько и думка - як би до снiданку;
а пiсля снiданку все погляда на сонце - коли б скорiше обiдать. Чи воно
таке ненажерливе, чи господь його зна?! По обiдi: сюди тень, туди тень -
давай полуднувать,.та ще коли б хоч ?ли скорiще, а то жу? та й жу?, прямо
душу з тебе вимоту?: хлiб з'?да? i час га?ть! Вiн собi чавка?, а сонце не
сто?ть, котиться наниз; йому ж того тiлько й треба аби мерщiй до вечерi.
Копач._ Хе-хе-хе! Ви опит великий в цiм дiлi ма?те.
Герасим_. Та нi, ви те вiзьмiть: ти мiзку?ш, ти крутиш головою, де того
взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками i не
?сться тобi, i не спиться тобi... Мене вже цi думки зовсiм iзсушили... До
того додума?шся, що iнодi зда?ться, наче хто вхопив тебе за ноги i крутить
кругом себе! А вони до того байдужi, тiлько й думають: ?сти i спать - i
жеруть, i жеруть, як з немочi, а сплять як мертвi.
Копач (зiтхнувши)._ Щасливi люде... Я й сам вiд думок не сплю.
Герасим_. То ви хоч ?сте добре, - вчора я придивився.
Копач._ Та ще до якого часу ?м, а спати не можу-Засiли менi в голову
два предмети: один на Боковеньцi, другий...
Герасим._ Ха! На Боковеньцi? Чув, чув...
Копач._ Невже? Вiд кого? Що чули?
Герасим._ Та чув, як ви сьогодня уночi бормотали:
Боковенька, скала якась, копили i ще щось - не розiбрав.
Копач._ Та ну? Невже голосно отак балакав?
Герасим._ Голосно! А потiм як залопочете тим язиком, що ото вчора
лопотали...
Копач_. А, а! Пермете, коман - вiв ля патрi? Хе-хе-хе! То менi снилося,
що я вже викопав грошi i при?хав у Париж.
Герасим._ Вам i сниться чортзна-що.
Копач (зiтха?)._ Не да? менi спокою цей предмет. Тiлько задрiмаю, так
зараз i ввижа?ться скала на Боковеньцi... Ви не вiрите, я знаю! А
вникнiть: опит i практiка... Гляну на прим?ти, i чу? моя душа, чу?, наче
хто шепче: тут ? грошi, тут знайдеш!.. Якби знав, що удержите язика, то
открив би вам секрет.
Герасим._ Та я й сам знаю.
Копач_. Та ну? Що ж ви зна?те?
Герасим._ Що це чортзна-що.
Копач А, боже мiй! Ви дума?те, що я дурак?
Герасим._ Та хто його зна.
Копач._ То-то! У мене опит... ви тiлько вiзьмiть пример, якi предмети:
скала гостра, верх зрiзаний, як у чумацькiй шапцi... балка так i балка
так, клином сходяться до скали... Тридцять лiт опита дарма не пройшло!
Бiля скали лежить, так, на пригорку, два копили, робота чудова - оскардами
висiченi... Один копил так... на восток показу?, другий на запад... Як
углядiв перший раз - мало серце не вискочило... пустив бiля них щупа, а
тут - цок! Наткнувся на камiнь. Став копать i не бiльше як на пiв-аршина
пiд землею одкрив кам'яну фигуру чоловiка, взяв i закрив його землею.
Бачите, чоловiк, висiчений теж оскардами, що ви скажете?
Герасим_. Та хто його зна, що вам сказать... Це наче щось i справдi
похоже на дiло.
Копач_. Е! В тiм сила. От тiльки грошi потрiбнi, щоб начать копать.
Герасим._ Ну, а де ж саме треба копать?
Копач._ Це задача: чи на восток, чи на запад, - ще не знаю.
Герасим._ От тобi й ма?ш!
Копач._ А, боже мiй! Треба вникнуть, обслiдувать. Тут опит - я,
кажеться, не дурак.
Герасим._ А хто його зна... Почнете копать i викопа?те сковороду або
ступку.
Копач._ А як грошi? Вiрте менi, що це не дурниця - скала, балка так i
балка так, два копили показують, i фигура... Це моя судьба, само
провiд?нi? указу? путь.
Входе Роман._
ЯВА V
Тi ж i Роман._
Роман._ По?демо, чи як? Я дав коням оброку.
Герасим._ Налагодились ?хать, то ?дьте.
Копач._ Я тобi покажу окам'янiле дерево, - нам небагато вбiк прийдеться
звернуть.
Герасим._ Та не видумуйте чортзна-чого.
Копач._ От чоловiк, от чоловiк! Та ви ж зроду такого дерева не бачили.
Герасим._ А на бiса воно менi здалося, що то, грошей
у мене прибавиться, як я його побачу, чи що? Завтра робота,
то йому треба сьогодня вернуться, нiчого гаяться.
Копач_. 3 вами кашi не навариш! Пiду краще до криницi умиюсь.
(Вийшов.)_
Роман._ Ну та й не хочеться менi ?хать до тих Пузирiв, коли б ви знали,
та ще з Банавентурою.
Герасим._ Не вигадуй, не вигадуй.
Роман._ Та, ?й-богу, хоч би щупа цього не брав, покинув би його тут, бо
хто побаче мене з ним, то засмiють.
Герасим._ З посмiху люде бувають, от як викопа? грошi, тодi нехай
смiються, так-то. Iди, нехай при тобi пiдмазують фургона, запрягають, та й
з богом!
Роман _пiшов.
Що це кума i досi нема за грiшми? Цiлу нiч не спав, все мiркував i таки
став на однiй думцi: побалакать з кумом i, коли згодиться, послать його в
город розмiнять грошi. (Запира? дверi, вийма? грошi i розгляда?.)_ Прямо
як настоящi, i не пiзнав би, коли б не понадривав сам кра?, а все-таки
береженого бог береже - треба розмiнять у казначействi.
Стук.
Чи не кум?
За дверима голос Параски: "Та вiдчини-бо!"
Жiнка_. I чого ?? чортяка несе? (Одмика дверi.)_
ЯВА VI
Герасим _i Параска._
Параска._ Що ти затiва?ш, скажи на милость божу?
Герасим (злякано)._ А ти почiм зна?ш?.. А тобi яке дiло?
Параска._ Хоч би ж сказав, пораявся...
Герасим._ Звiдкiля вона довiдалась?! Знай свою дiжу, а у мо? дiла носа
не тикай!.. Iди собi, iди, не заважай менi думать.
Параска_. Та ти на старiсть щодня дурнiщий робишся.
Герасим._ Ей, Параско!
Параска._ Чого там Параско?
Герасим_. Не чiпляйся! У мене в шапцi бiльше розуму, нiж у тебе в
головi.
Параска._ Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затiяв -
женить Романа на Пузирiвнi?
Герасим._ А-а! То ти про це? (Набiк.)_ Думав, що довiдалась за грошi,
аж всерединi похолонуло. Ну, так що ж? Тобi яке дiло?
Параска_. Не хочу я нiкого за невiстку, опрiч Мотрi. Сам казав, що
будеш ?? сватать; дiти полюбились, я до не? привикла, вона - до мене;
дiвка красива, здорова, зна всi порядки: коло птицi, коло свиней, коло
корiв - одно слово, хазяйка бiля всього; в хатi, як у кiмнатi; я вже
нездужаю, а против не?, скiлько ?х у нас не було, нiхто хлiба не спече,
нiхто борщу не наваре, хоч i без олi? iнодi, а всi ?дять, не нахваляться.
Герасим._ Не треба менi нi доброго хлiба, нi доброго борщу, бо чим
краще спече, а смачнiше зваре, тим бiльше робiтники з'?дять... Менi треба
невiстку з приданим, з грiшми.
Параска._ Вiзьмеш в обидвi жменi.
Герасим._ Iди собi, не заважай менi думать.
Параска._ Нехай же тiлько Роман жениться на Пузирiвнi - не буде ?й
пресвiтло? години, я ?? за?м.
Герасим._ Про мене, хоч цiлком з начинням ковтни ??, менi аби грошi.
Iди собi, Параско, вiд мене. Тут думок, як пiску в морi, а ти з
чортзна-чим причепилась.
Параска._ Якi там думки, чом же ти не пора?шся зо мною?
Герасим._ Не з тво?ю головою мене вчить... Iди собi.
Параска._ Тьфу! На твою дурну голову.
Герасим._ Я тебе як плюну!.. (Замiря?ться ?? вдарить.)_
Входе Савка_.
ЯВА VII
Тi ж i Савка_.
Савка_. Здрастуйте, з недiльою будьте здоровi.
Герасим._ Спасибi, будьте i ви здоровi.
Савка_. А ви з старою, як сизi голуби, i досi буркочете?
Герасим._ Еге!.. Нема нiкого, то ми собi удвох...
Савка_. Нагадали молодощi i буркотали?
Герасим._ Iди, Парасю, по сво?му дiлу, а у нас сво?.
Параска._ Бодай ти пропав! (Вийшла.) _
Савка_. Бач - "Парасю". Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з
старою тiлько ла?мось i все через грошi: того нема, другого нема - i раз у
раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав ?? до
церкви, а вона й напосiла: у других, каже, фургони любо глянуть, а я на
возi, який ти хазя?н, каже. Така мене злiсть взяла, що мало-мало не потяг
вiжками, - а все грошi...
Герасим._ Я, слава богу, i фургони маю, та моя стара не хоче ?здить.
Каже, потрудюсь пiшечком для божого храму, а скотинка нехай одпочине.
Савка_. От через те вам i бог дае! Охо-хи-х! Принiс же я запродажню...
А Роман куди збира?ться ?хать?
Герасим (лiчить грошi)._ Хочу свинку i кнурця купить у Пузиря, -
хвалять завод... (Перелiчивши, лiче другий раз.)_ Що то грошi, куме! Свинi
завiдськi, конi завiдськi, вiвцi завiдськi... (Да? грошi.)_
Савка_. I де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви менi що
хочете кажiть, а я знаю, що бiльше нiгде було достать грошей, тiлько од
нечистого. ?х дiд, кажуть, знався з нечистим, вiн як умирав, то доти не
вмер, поки стелю не розiбрали. (Хова грошi.)_
Герасим._ То було колись. А тепер, куме, такi люде понаставали, що
чорт, не при хатi згадуючи, бо?ться i носа показать меж них. Так, хiба
зведе дурну дiвку з чужим чоловiком, поскоромить яку непутящу молодицю з
недолiтком, посварить батька з сином, зведе на бiйку приятелiв, а щоб вiн
узяв у розумного чоловiка душу i за це дав йому грошей? Шкода: i душi не
вiзьме, i грошей не дасть, бо чоловiк його обмане... Тiлько вдариться до
доброго аблаката, то той таку машину пiдведе, що у чорта очi на роги
повилазять. Нi, куме, тепер не тi часи... (Та?нствено.)_ Люде самi умiють
робить грошi краще вiд чорта.
Савка_. Тобто фальшивi?
Герасим (озира?ться, запира дверi.)_ Еге. Та ще й якi грошi. В вiк
вiчний не розбереш, чи вони фальшивi, чи вони настоящi.
Савка_. Не вiриться менi, щоб такi грошi були. Я пам'ятаю, як один
панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрiв, а тiлько
випустив, зараз i пiймався.
Герасим._ Ну, а якби були такi грошi, що всяке прийме, то ви б
згодились достать таких грошей.
Савка_. Я? З охотою. Коли люде багатiють, то чом же нам не попробувать
щастя... Надокучили проклятi злиднi!.. Тiлько горе мо? - грошей нема; а
без грошей же не достанеш i фальшивих бумажок. Та й де вони ? отакi, як це
ви кажете?
Герасим._ ?... ?... куме... Та ви зараз вiд мене прийняли на десять
рублiв фальшивих бумажок.
Савка_ (витяга грошi з кишенi)._ Що це ви, куме... Господь з вами! Менi
так страшно стало, як тодi, коли ходив викликать безп'ятого...
(Розгляда.)_ Де ж вони тут? Це ви на глум мене пiднiма?те?.. Грошi всi
натуральнi, як ?!
Герасим._ Отже, побий мене бог, меж ними ? фальшивi, i таких грошей
можна купить скiлько хочеш... Пристанете у компанiю? Купимо сто тисяч.
Савка._ Стривайте, куме, помовчiть, нехай я опам'ятаюсь, бо з мене мало
дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потiм тяжко зiтха?.)_ Нi... Куме,
може, ви жарту?те зо мною?
Герасим._ Не до жартiв менi, куме, самому. Бодай я завтра сонця не
побачив, коли жартую.
Савка_. Покажiть же менi, котра настояща, а котрi фальшивi.
Герасим._ Угадайте самi.
Савка_ (розгляда?)._ Не вгадаю.
Герасим._ Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три
бумажки по три i одну рубльову.)_
Савка_. Нiколи в свiтi б не подумав, що це фальшивi.
Герасим._ Отже, невважаючи на те, що грошi зробленi дуже добре,
все-таки перше, нiж купить таку суму, ?дьте ви, куме, хоч зараз в
казначейство i розмiняйте цi грошi; як казначей прийме, то всяке прийме...
Савка_. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?
Герасим._ Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола бо?тесь.
Савка_. То-то бо й ?, що чорт не такий страшний, як його малюють, а
протокол...
Герасим._ Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловiковi воли i
мiж iншими грiшми взяли й цi, а я посвiдчу, що iменно так, то й край.
Савка_. Добре, ?ду! Тiлько договiр краще грошей! Скiлько ви менi дасте,
як купите?
Герасим._ А скiлько хочете?
Савка_. Скiлько? Вiд кожно? тисячi, що купите, менi сто карбованцiв.
Герасим._ Багато буде. Я ж таки буду грошi сво? крiвнi терять, а ви
тiлько помiч менi дасте. Вiзьмiть п'ятдесят вiд тисячi.
Савка_. Нi, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за вiщо.
Герасим._ А, нехай буде по-вашому. Отодi, куме, заживем, га?
Савка_. Заживем! Об землю злиднi, а, розторгувавшись, ще прикупимо... А
тим часом гаяться нiчого: давайте менi цих безбiлетних окрiмно, а замiсть
?х дайте настоящих десять.
Обмiнюють грошi.
Може, й це такi? Хе-хе-хе!
Герасим._ Нi, бiльше десятки нема.
Савка._ Прощайте, зараз ?ду до Жолудя, а звiдтiля у город. (Пiшов.)_
Герасим._ Нехай вам бог помога? i щастить на добре? дiло... Якась
полегкiсть на серцi, i наче душа моя почува? удачу. Коли б господь помiг,
тодi земелька Смоквинова наша!
ЯВА VIII
Герасим _i Роман._
Роман._ Запрягають.
Герасим._ На ж тобi двадцять п'ять карбованцiв на свиней, та хоч i
?хать. Тiлько ти давай за поросят Пузиревi так, щоб вiн не продав, -
дешево давай, на бiса терять грошi:
женишся на Пузирiвнi - сам наплодиш завiдських свиней. (Виходить.)_
Роман (сам)._ Не хочеться менi суперечить батьковi, бо вiн тодi ще
гiрше вiзьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею бiда; зда?ться,
пiдслухала чи догаду?ться, що я ?ду на оглядини, сопе й сопе, звечора й не
вийшла. Вже я ?й разiв три пiдморгнув, а вона i не дивиться.
Входе Мотря_, перекида одежу, шука?.
ЯВА IX
Роман _i Мотря._
Роман._ От i добре, тепер нiкого нема, - побалакаю. Чого ти шука?ш,
Мотре?
Мотря._ Iди пiд три чорти.
Роман._ Гедзь напав?
Мотря (взяла рядно, iде)._ Гедзь.
Роман (сто?ть на дверях)._ Скажи-бо менi, на кого ти сердишся - на мене
чи на себе?
Мотря._ На себе... Пусти.
Роман._ На себе! За вiщо?
Мотря._ За те, що дурна.
Роман._ Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тiльки вiд чого ж ти здурiла?
Мотря._ Тiкай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.
Роман._ Та ти божевiльна.
Мотря._ Сам ти божевiльний! Що ти менi очi замазу?ш? Я не слiпа i не
глуха, чула, що ?деш на оглядини, бач, як вирядився.
Роман._ Тю! Та я ?ду свиней купувать, ну, а як за одним заходом
подивлюся на свиней i на Пузиревих дiвчат...
Мотря (крiзь сльози)._ Дивись, дивись, хоч нехай тобi i повилазить...
(Штовха його од дверей i виходить.)_
Роман (сам)._ Оце дiвка! I я ж, зда?ться, не з послiднiх, а мало не
впав. Оце робiтниця, оце жiнка - сама за косарем зв'яже! Та хоч би батько
цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрi.
Входять Копач _i Калитка_.
ЯВА Х
Роман_, Копач _i Герасим._
Копач._ А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так i проситься,
щоб засадить. Грушовку, слив'янку i вишнiвку свою б мали. Ви достаньте
дерева, а я вам пришлю садовника, - вiн пустяк вiзьме... Побачите, який
садок буде годiв через три-чотири...
Герасим._ Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.
Копач._ А як же? Опит - велике дiло! Садок улiтку, як кожух зимою. Як
ви полагаете: в саму спеку пiд яблуньою полежать, хе-хе-хе! А пасiка,
бджоли гудуть, медом пахне... I господар старий тут походжа?... Опит,
опит! Зараз бачу, чого де треба.
Герасим_. Ви все на витребеньках! На бiса нам той садок? Нам земля
потрiбна, нам нема? часу по садку ходить на проходку... А це що у вас?
Копач._ Запас! Без запасу в дорозi не можна. Оце взяв у Iвановни шматок
сала i хлiба в дорогу.
Герасим._ Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж недiля, де ж таки снiдать.
Копач._ Опит говоре: запас бiди не чинить.
Герасим._ Ви ж поспi?те на раннiй обiд, то невже ж таки Пузирi не
дадуть вам попо?сти?
Копач._ А як, бува?, не застанеш дома?
Герасим._ То навiщо ж так багато взяли?
Копач._ Не журiться, я маю опит: це порцiя якраз.
Герасим._ Отакого робiтника вiзьми, за рiк i вуха об'?сть.
Копач._ А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкась?н, альом.
Вийшли.
Герасим (сам)._ От i вчений на язики, а дурний! Таки що не кажи, а у
нього ? зайцi в головi! По?хали. Слава богу. Не так менi тi оглядини, як
те, що здихався. Тут такi дiла, що треба думать та ще думать, а вiн
слiдком ходе за мною, i що не ступiнь, то й порада...
ЯВА XI
Герасим _i Параска._
Параска._ Звели i нам коней запрягти.
Герасим._ Навiщо?
Параска._ У церкву по?ду з Мотрею.
Герасим._ Ще що вигадай! До церкви можна й пiшки пiти, тут недалеко -
три верстви.
Параска._ Туди три та назад три, то вже шiсть.
Герасим._ Люде в Ки?в ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш
потрудиться для божого дому й шiсть верстов, - ай-ай-ай, а ще й
богомольна! Важко вже тобi пiшки пiти до божого дому шiсть верстов...
Худобу ганять в праз-ник грiх. Блажен чоловiк, iже скоти милу?.
Параска._ Що ж, тобi бiльше коней жаль, нiж жiнки?
Герасим._ Скотина грошi кошту?, вона цiлий тиждень робить на нас, а в
недiлю, що мала б вiдпочить, - гони в церкву. Це не по-божому i не
по-хазяйськи.
Параска._ Та й я ж цiлiсiнький тиждень на ногах i роблю не покладаючи
рук.
Герасим._ То ти, а то коняка... Ти собi робиш, а коняка тобi. Та й
знову - робота до роботи не приходиться. Хiба ти борону або плуга тяга?ш?
От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то iнча рiч... Не дам коней.
Пожалiй скотину раз, вона тобi послуже десять раз... Iди пiшки, господь
прийме тво? труди i дасть тобi здоров'я.
Параска._ Та чи ти ж з розумом? Всяке зна?, що ми хазя?ни неабиякi, а я
буду тьопаться стiльки свiту пiшки до церкви.
Герасим._ Ото-то бо й ?, що хазя?ни, i кожний скаже, що це
по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пiшки. Iди, iди, Параско,
пiшки. Бог прийме тво? труди... а конi одпочинуть - завтра робота...
Параска._ Сором людям в очi дивиться!! Та ми ж пiшки поспi?мо на
шапкобрання. Так буде, як у ту недiлю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим._ Не мнiться, то поспi?те i на херувими... а коней грiх ганять
у недiлю.
Параска._ А бодай ти пропав з сво?ми кiньми разом.
Герасим._ Параско! Не лайся, щоб я часом ради недiлi не дав тобi по
потилицi.
Параска_. Бий, бодай тобi руки посохли! I ззамолоду з синякiв не
виходила, бий i на старiсть! У! Харциз - коняку жалi?, а жiнку бити
збира?ться. Тьфу!
Герасим._ От же вдарю!
Параска._ Бий, бий, я не тiкаю!
Герасим._ Ах ти ж, вiдьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась,
та я... (Кида?ться на Параску, хвата? за очiпок.)_
Входе Копач_. Калитка _цiлу? Параску._
ЯВА XII
Копач_, Калитка _i Параска._
Копач (замiча поцiлунок)._ Старики - емпе-амуре _! Ха-ха-ха! За щупом я
сюда вернулся. (Бере щуп.)_ I на амури здесь наткнулся! Собственний
експромт! Адь?! Оставляю вас в прiятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завiса_.
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiя та ж.
ЯВА I
Герасим одягнутий лежить на лавi, спить; а потiм Роман._
Герасим (сонний, бормоче)._ Став рибний! Риба все линина... лини,
карасi... (Стогне.)_
Входить Роман_.
Роман._ Ого, батько сплять i досi. Що за знак? Чи не випили, бува?,
вчора? Тiльки вони не охочi гулять, хiба хто могорича поставив, а на сво?
не будуть пить. Вiд сво??, кажуть, у грудях пухне. Навiдаюсь потiм, вчора
при?хав пiзно i не бачився ще з батьком. (Виходе.)_
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарi)._ Ва-ва-ва! 0-о-о-шi!
Го-ом, го-ом! (Балака яснiше.)_ Кругом, кругом все мо?. (Спить тихо, потiм
знову так саме.)_ Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.)_ Не дам, не дам, не
дам! (Стогне.) _У-у-у! (Схоплю?ться.)_ Господи помилуй! (Огляда?ться
кругом.)_ Спав... Тьфу, снилось що кум грошi однiмав. (Ви-тира пiт.)_ Аж
упрiв, так боровся, не давав. А робiтники, мабуть, сплять. (Бiжить до
дверей, одчиня? i кричить.) _Хлопцi, вставайте, Чепiга зайшла.
ЯВА II
Входе Роман._
Роман._ Де там Чепiга, вже сонце зiйшло, давно всi на роботi.
Герасим._ Ото диви, як заснув! Побудив усiх, а сам тiлько прикурнув - i
до цi?? пори проспав. А ти ж чого це дома?
Роман._ Пiдстовба зламалась, та я занiс до коваля, а поки зварить -
зайшов додому.
Герасим._ Чорт на вас настачить, - катюги, залiзо ламають! Чого ти так
запiзнився, мабуть, упiвночi при?хав вiд Пузирiв?
Роман._ Та задержали.
Герасим._ Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались
дiвчата? Га?
Роман._ У них були гостi: пани якiсь, офицери.
Герасим._ Хе-хе-хе! I ти рядом з панами, з офицерами? Он куди Калитка
залiз, що то грошi!
Роман._ Та мене, тату, у горницi i не кликали, я на кухнi й обiдав.
Герасим._ Оце гарно... А сто чортiв ?х матерi - хазяйського сина i в
хату не закликали! Ну, а Банавен-тура ж що?
Роман._ Бодай той Банавентура сказився! Тiлько пiд'?хав пiд крильце, а
вiн зараз зскочив з фургона i почав кумедiю приставлять: вiршi чита?,
по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а
вiн рад, що на посмiх здався, та ще гiрше! Тут вийшов i Пузир. Тож регоче
i заклика? його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: кличте ж i
його, це Калитчин син - хазя?н гарний... А Пузир одказу?: голяк мастi,
чирва свiтить! Нехай, каже, розпряга конi та йде у застольну, там i
пообiда?, у мене гостi не такi, щоб рядом його посадить.
Герасим._ Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за
верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз
морду пиндю-читi) перед сво?м братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як
позичав князевi грошi, то рядом сидiв... Чого ж ти там зостався? Було б
круть - i додому,
Роман._ Ждав Банавентури, думав свиней купить... Свинi завiдськi,
остроухi, гарнi свинi, я бачив.
Герасим._ Та нехай ?м чорт з ?х завiдськими свиньми, коли вони самi
гiрш свиней.
Роман._ Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з охвицерами на проходку.
Одягненi по-панячи й ходять з вихилясами - настоящi панночки.
Герасим._ Чортзна-що, покручi! Роботи з не? нiяко?, знаю я: все подай,
все прийми, вiд дзеркала вiрьовкою не вiдтягнеш, надвiр - не то зимою, а й
лiтом - виходе тiлько на шпацiр! На бiса нам бiлоручки, дармо?ди...
Стривай лишень, хтось, либонь, пiд'?хав. (Бiжить до вiкна.)_ Чи не кум
Савка вернувся? I ноги затрусились. Iди по сво?му дiлу.
Роман_ вийшов.
Ой Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас Калитку розiпре
грошвою... Отодi я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, нi! Як
?в борщ та кашу, так i ?стиму, як мазав чоботи дьохтьом, так i мазатиму, а
зате всю землю навкруги скуплю. Iдеш день - чия земля? Калитчина; ?деш два
- чия земля? Калитчина; ?деш три - чия земля? Калитчина... Диханi?
спира?... А скотини, а овець розведу - земля пiд товаром буде стогнать,
отодi i я скажу про Пузиря: голяк мастi, чирва свiтить!
Входе Гершко_, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III
Гершко _i Герасим._
Гершко._ Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим._ Знову жид!.. А ти звiдкiля зна?ш, що мене звуть Герасим та ще
й Никодимович?
Гершко._ Хто ж не зна? такого хазя?на... Всi знають.
Герасим._ Невже всi? (Набiк.)_ От тобi й чирва свiтить. (До Гершка.)_ А
вас як звуть?
Гершко._ Грiгорiй Мойс??вiч.
Герасим._ Ага! Сiдайте, Грiгорiй Мойс??вiч. Виходить, ви вихрест?
Гершко._ Боже меня сохрани, настоящiй ?врей...
Герасим._ Грiгорiй Мойс??вiч, а жид!
Гершко._ Ето мода теперички... Разлi ви меня не узналi? Я тут недалечке
от вас... Ми з папашею у Куклiновського землю держимо... то ?сть нам
теперички нельзя держать, то ми гендлi робимо: формально Суписов держить,
а ми з папашею хазя?ну?мо - розда?м землю мужикам. Ви ще у папашi пару
лошадей купили на середопостя.
Герасим._ А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пiзнав: ти тодi на
ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем вигляда?ш.
Гершко._ Замурзаний? Зачем замурзаний? Развi можна так говорить?
Звесно, на ярмарку бiля скотини модного плаття не надiнеш.
Герасим._ А чого ж ти при?хав до мене?
Гершко._ ?сть гендель - хотiт? купить землю?
Герасим._ Оце спитав! Та чи ?сть же на свiтi такий чоловiк, щоб не
хотiв землi купить? Тут пiд боком межа з межею Смоквинова земля:
неперепахана, ставок рибний - а! Та все лини та карасi - можна грошики
лупить у городi.
Гершко._ Ну, i ви хочете покупать цю землю?
Герасим._ Ох, хочу, голубчику, хочу! I вдень, i вночi тiлько про це й
думаю... Одна бiда - грошей не вистача.
Гершко._ Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим._ Як? Грошей даси?
Гершко._ Зачiм грошi? Ми грошей не ма?мо, ми iз розумом живемо.
Герасим._ Як грошей нема, то й розуму бiг дасть.
Гершко._ Помиля?тесь, Герасим Никодимович, не так:
як розум ? - будуть грошi! Хе-хе-хе!
Герасим._ А може, так. Ну, показуй же твiй розум.
Гершко._ Iзвольте, з нашим удовольствi?м: Смоквинов позича? на
улучшенi? хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшенi?? Пхi! Между
прочево, мне досконально звесно, що вiн уже п'ять iм?нi?в про?в. Ну,
добре, нехай собi ?сть!.. Вiн любе смачно ?сти, а ви любите землю...
Давайте ?му п'ять тисячов пiд закладну, вiзьмiть добрi проценти - i земля
буде ваша.
Герасим._ Яким побитом?
Гершко._ А скудова вiн вiзьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю?
Земля заложена i перезаложена ув банк, прийде строк платить - ?? будуть
продавать з аукцiону, тодi ви приймете на себе банк - i земля ваша.
Герасим._ Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю i ще й
процент вiзьму?
Гершко._ Зараз видко комерчеську голову, з вами легко дiло мать.
Герасим (про себе)._ Що ж його робить? Два дiла збiглось докупи... Кума
ще нема... Голова трiщить! (До Герш-ка.)_ Треба подумать.
Гершко._ Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже при?здив фактор
купувать землю... Ну я його прогнав, бо без мене тут нi один ?врей не ма?
права гендлювать. Я фактор на цей куток, i Смоквинов до мене належить, а
якби тот господин поворотiлся до м?н?, я б ?му купив з одного слова, а
теперички на злiсть тому господину желаю вам устро?ть дiло.
Герасим._ Добре робиш, спасибi тобi! А вiд кого ж то фактор при?здив до
Смоквинова?
Гершко._ Вiд денежного чоловiка, вiд Жолудя.
Герасим._ Вiд Жолудя?! Грiгорiй Мойс??вiч, будь ласка, не допустiть
Жолудя. Iдiть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей пiд
закладну i процент вiзьму невеликий... Тiлько треба день-другий пiдождать,
поки я обернуся з сво?ми дiлами.
Гершко._ Можна. А скiлько ви менi дасте факторського?
Герасим._ А скiлько ж ви хочете, Грiгорiй Мойс??вiч?
Гершко._ Дасте п'ятдесят карбованцiв тепер, а як поладна?ться дiло, то
ще п'ятдесят.
Герасим._ Помилуйте... Господь з вами. Бога бiйтесь! Де ж таки сто
карбованцiв за такий пустяк? Вiзьмiть тепер... десять карбованцiв, а як
дiло скiнчиться, тодi ще двадцять п'ять...
Гершко._ Мiн? ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня
принiма?т?? Разлi я какой пархач, я человек рускiй, у мене душа на
роспашку.
Герасим._ Невже ж мало? За вiщо ж бiльше?
Гершко._ За такое дело тридцять п'ять рублiв! Та я тiлько слово скажу
Жолудю, то он дасть менi сто п'ятдесят рублей, бо його земля пiдходить тож
до Смоквинова, ?му до зарiзу ета земля нужна. На його землi вода далеко -
аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна... мало чого не можна!
Жолудь аж труситься за тою землею.
Герасим._ Ви хочете мене живцем облупить. I не грiх вам, Грiгорiй
Мойс??вiч. Я з вашим батьком давнiй приятель, i коней у нього купив.
Гершко._ Наш заробiток у год раз, треба пользоваться. (Вста?.)_ Не
дасте ви, дасть Жолудь. Разлi мiн? не всьо равно, аби грошi.
Герасим._ Аби грошi... Правда. Вiзьмiть же тепер двадцять п'ять, а
решту - як дiло скiнчиться, бо, ?й, нема при собi! Хоч гарячим залiзом
печiть, не можу зараз бiльше дать.
Гершко._ Ну, край. Давайте грошi, зараз по?ду.
Герасим (шука)._ Отак! Тiлько двадцять i знайшов... Здiлайте милость,
вiзьмiть двадцять, а решту потiм, за мною не пропаде.
Гершко._ Ну, що робить?.. Нiчого з вами робить, давайте. (Бере грошi.)_
Теперички по?ду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
Герасим._ Найбiльше, як через три.
Жид вийшов.
ЯВА IV
Герасим (сам)._ От збiглися дiла докупи... Упустить землю Смоквинова,
та ще у такi лапи, як у Жолудя, - грiх смертельний, все одно, що
посиротить свою землю на вiки вiчнi, бо вiд Жолудя вже не поживишся. А тут
знову, як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце
переста? биться, як подумаю: за п'ять - сто тисяч! Господи! Коли б тiлько
кум благополучно розмiняв, а тодi я й Гершка обманю, на бiса менi його
факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тiлько грошi. А кума
нема. А господи, чого вiн бариться? Ну що, як кума арештували? От тобi й
сто тисяч.
Входе Савка_. Кум! Слава богу, дiждався, думав-умру. Що?..
ЯВА V
Савка _i Герасим._
Савка (трохи випивши)._ Стривайте! (Вийма? з-за пазухи пляшку з
горiлкою, другу з ромом, булку, рибу i кладе на стiл.)_ Iдiть сюди, куме!
Герасим _пiдходить. Савка обнiма? його i цiлу?, а поцiлувавши, держить
за шию i дивиться йому в вiчi.
Герасим._ Не мучте, куме! Кажiть...
Савка._ Годяться, куме. (Випуска? шию Герасимову з рук.)_
Герасим._ Годяться. (Обнiма Савку так само, як його обнiмав Савка, i,
держачи за шию, балака крiзь сльози.) _Куме, соколе мiй... Куме, вашими
устами бог говоре... (Цiлу? його.)_ Я кращого слова вiд роду не чув; як
пташка защебетала перший раз весною, так радiсно зробилось на серцi вiд
цього слова. Скажiть ще раз це слово, скажiть, куме.
Савка._ Годяться!
Герасим (цiлу? його, говоре крiзь сльози)._ Годяться?
Савка._ Чого ж ви не радi?те, та плачете?..
Герасим._ Це я так радiю... Як же, як, розкажiть? Я мало не заслаб,
ждучи вас.
Савка._ Пустiть, сiдайте. Вип'?мо, я вам розкажу.
П'ють.
Ви дума?те, я мало трусився в городi? Танцював так, що i зуб на зуб не
попадав. Вчора хотiв спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство
було заперте. Оце пiдiйду до лавки та й думаю: а що, як пiзнають, що
фальшивi? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов iду i знов вертаюсь. Нема
смiлости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу
випив, попо?в добре холодцю - i смiли-вость найшла на мене: вийняв
фальшиву бумажку, даю Кукленчисi, а у самого серце затьопалось i волосся,
чую, пiднiма?ться на головi, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як
вийшов на улицю, то вже й землi пiд собою не чув. Мерщiй до Лошкаря, купив
пачку канату, даю знову бумажку; глянув на не? прикащик, прищурив око, у
мене в душi захолонуло, а далi поклав у ящик, а менi дав здачу. Тодi я у
казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв i присяжний, i дав
здачi.
Герасим (радiсно)._ Дав?! (Налива горiлку й п'?.) _
Савка._ На другий день бiжу у казначейство. Рано. Сидiв довго i знов
почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу... Пропасниця
мене б'?... Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Iти чи не йти? Зцiпив
зуби, пiдiйшов до вiконця... Казать чи не казать, думаю, а тут казначей.
"Тобi чого?" - пита?... А воно - не знаю як - само зiрвалось з язика:
"Розмiняйте грошi!" - "Давай, - каже, - чого сто?ш?" Я дав, а в самого
думка: "Тiкать чи ждать?" I стою, як окам'янiв. Коли це мене штовхають:
"Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобi казначей дають грошi, а ти мов не
бачиш i не чу?ш?" Тодi я очумався, дивлюсь: срiбнi грошi да? менi в пачцi.
Я взяв i як одiйшов вiд того вiкна - як п'яний, хитаюсь. Помалу, помалу
вилiз надвiр, аж Тут разом наче проснувся i все зрозумiв, тут радiсть мене
напосiла така, що й сказать не можу. Iду та всiм усмiхаюсь... А якийсь пан
пита?: "Чого смi?шся? Раденький, що дурненький?" А я кажу: "Ходiм, пане,
вип'?мо, я вас почастую". - "Пiшов вон, - каже, - дурак!" Кажу: "Може, й
так, та грошi ?!" Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому i
пляшку горiлки та й додому, ?хав прудко - всiх попереджав. Тим
часом-Герасим випив i налив чарку.
А! Куме, пиймо: це на тi грошi куплено.
Герасим (цiлу?)._ Сьогодня увечерi у нас буде сто тисяч!
Савка. А у мене тiлько десять!
Герасим. Куме! Я подарую вам тi сто рублiв! (Вийма? запродажню i рве.)_
От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечерi, куме, як смеркне, - на
вокзал... А зна?те, треба щось видумать, яку-небудь причину нашiй гульнi -
щоб не догадались, бува. Я нiколи не гуляю, щоб не було подозрiння. А от
що: засватаю я Романа на Мотрi - от i буде причина нашiй гульнi. (Гука)._
Параско! Мотря! Роман! А iдiть сюди!
ЯВА VI
Тi ж, Мотря, Параска й Роман.
Герасим._ Випий, стара.
Параска._ Що це з ним? (П'?.)_ Будьте здоровi.
Герасим._ Обiдив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на
Мотрi. Мотре, пiдеш за Романа?
Мотря._ Атож!
Герасим._ Стара, що ти скажеш?
Параска._ Я рада, що ти мене послухав! Тако? невiстки пошукать.
Герасим._ А ти, Романе?
Роман._ Спасибi вам, тату, що ви уважили мою просьбу.
Герасим._ А ви, куме?
Савка_. Я? (Спiва?.)_
Ой куме, куме, добра горiлка - Вип'?мо, куме, ще й з понедiлка!
Герасим._ Пiдтягуйте!
Савка_. Складемось, куме, грошей по сорок - Вип'?мо, куме, ще й у
вiвторок.
Герасим _часту?.
Добра горiлка, краща вiд меду, -
Вип'?мо, куме, ще й у середу.
Продаймо, куме, миски та ложки -
Вип'?мо, куме, ще й в четвер трошки.
Продаймо, куме, рябу телицю -
Вип'?мо, куме, ще й у п'ятницю.
Покиньмо, куме, всяку роботу,
Вип'?мо, куме, ще й у суботу.
Покиньмо, куме, всяке? дiло,
Вип'?мо, .куме, ще й у недiлю.
Од понедiлка до понедiлка
Вип'?мо, куме, добра горiлка!
Гуляй, душа, без кунтуша!
Завiса_.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Декорацiя та ж.
ЯВА I
Роман (один)._ Батько кудись по?хали з кумом, мати пiшли до сусiди, а я
оце випровадив робiтникiв пасти воли i забiг на часинку, щоб на самотi
пожартувать з Мотрею, а ?? нема, певно, на огородi або з матiр'ю пiшла...
Ну, вже це хазяйство допiка, нема тобi пресвiтло? години, раз у раз як у
горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу i
побалакать, поспiвать любенько вкупцi. Тепер ми вже й зарученi, а волi
нема. Де ж вона? Дать би ?й звiстку, що я тут, а то мати надiйдуть, то так
замiр i пропаде, не пожениха?мося i сьогодня! (Спiва?.)_
Поламалась поличка у плузi,
Та чогось мо? та серденько в тузi.
(Спiваючи, виходить в сiни i спiва дужче.)_
А чи менi поличку латати,
А чи до дiвчини на всю нiч чухрати.
(Верта?ться хутко в хату i присiда за дверима.)_ Iде! В хатi темно,
схватю, обнiму i поцiлую, що вона скаже.
Входить Гершко._ Роман кида?ться на нього, обнiма? i цiлу?.
ЯВА II
Гершко _i Роман._
Гершко._ Гвулт! Рятуйте! Розбiйник!..
Роман (випуска? Гершка)._ Тю! Бий його сила божа! Жида поцiлував
замiсть Мотрi...
Гершко (одмаху?ться шапкою)._ Не подходi, уб'ю! Гвулт! Рятуйте!
Роман._ Та цитьте, ради бога, який тут розбiйник? Це я, хазяйський син!
Гершко._ Не подход!! У меня рiвiльвер... вот, слiшиш, звьол курок
(щовка? язиком),_ буду стрiлять.
Входе Мотря з свiчкою.
ЯВА III
Тi ж i Мотря._
Мотря._ Що тут за гвалт?
Гершко._ Хотiв мене задавить... у мене п'ятсот рублей чужiх д?н?г,
протестуюсь...
Роман._ Та чи ви не сказились, господин ?врей, чи з переляку не зна?те,
що язик плеще! Я... я... чорт ного зна?, що йому сказать... Я пошуткував,
,я тутешнiй, я син Герасимiв.
Гершко._ Ви син?
Роман._ ?й-богу, син!
Мотря._ Авжеж, син! Чого ви репетували не сво?м голосом?
Роман (тихо)._ Та я думав, що ти увiйшла, кинувся на нього i обняв.
Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.
Гершко._ Ой боже мiй! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.
Роман (да? кружку)._ Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робiтник,
увiйшов, я не хотiв вас лякать..
Гершко_ (напившись води)._ Дай господи, щоб ето минулось благополучно,
а ?слi ви менi растро?лi нерви, то будiте меня возiть на свой счот на
лiман?.
Роман._ Оце лихо! Якби ж'я вас ударив, а то поцiлував.
Гершко._ Я думав, що .ви мене куса?те i хотiт? м?н? перекусивать
горло... Ох! Где от?ц?
Роман._ По?хали кудись.
Гершко._ Це погане дiло.
Роман._ А що там трапилось? Скажiть менi.
Гершко._ Менi нужно бачиться з батьком... Одначе не забудьте сказать
йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землi, пусть завтра батько будет у
Смоквипова з грiшми, в обiдню пору, i я там буду, - бо ми потеряем землю.
Жолудь з рук вирве.
Роман._ Добре, скажу.
Входе Копач._
ЯВА IV
Тi ж i Копач._
Копач._ Здоровенькi були! (Побачивши жида.)_ А-а!
Перед паном Хведором
Ходить жид ходором,
I задком-передком
Перед паном Хведорком.
Хе-хе-хе!
Гершко._ Господiн, што вам от мiн? завгодно, я нiкакого Хведора не
знаю.
Копач (грiзно)._ Де цимбали? Грай, псявiро!
Гершко._ Какi? там цимбали? Чого ви чiпля?тесь? Iграйт? с?б?, ?желi ви
музикант.
Копач (до Романа)._
Аж корчма трясеться,
Вальса ляхи оддирають та мазура.
(До жида.)_
А жид пляше та нищечком:
"Шляхетська натура!"
Гершко._ Я вас не понiмаю, говорiт? сiбе, сколько угодно.
Копач._ Хе-хе-хе! Де тобi понiмать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю
всi напам'ять.
Гершко._ Не нужно мiнi нiяких ваших стiхей. (До Романа.)_ Скажiть же
отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програ? дiло, с тем до
свiданья. (Iде.)_
Копач._ Слухай, як тебе?
Гершко._ Я до вас нi маю нiкакого прiкоснов?нiя, i нам нечего
рекомендоваться. (Виходить.)_
Копач (вслiд)._
Жид мудру?, як би кого надуть,
А як наду?, зараз просту? на другий путь.
Тим вiн живе, тим вiн i дише,
Що повсякчас векселя пише.
Чув? Це мо? стихи. У мене, брат, цього матерiялу на воза не забереш.
Тридцять лiт меж людьми живу - знаю, хто чим дише... Опит - велiко? дiло.
От засяду зимою i напишу комедiю малоросiйську:
Еней був парубок моторний
I хлопець хоч куди козак...
Ха-ха-ха! Чув? Тепер всi пишуть: крадуть у других i видають за сво?, а
як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долонi. От тiлько
нема? часу тепер, треба деякi дiла покiнчить. Особливо тут ? один предмет
на Боковеньцi... не тим голова забита. Слухай, Роман! Цеп предмет не да?
менi спокою нi вдень, нi вночi; я хочу побалакать з тобою. Не думай собi,
що я так дурно по свiту ходжу... нi... Та якби я хотiв, то й зараз би
доказав. Менi тiлько засiсти, то змаху напишу - що завгодно... Тiлько не
до того менi. Хочеш пристать до мене в компанiю?
Роман._ Писать що, чи як? Я до цього не зроден.
Копач._ Нi! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що
завгодно. Хочеш - комедiю, а хочеш - прошенi?, яке завгодно прошенi? i
куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш грошi мать?
Роман._ Та де ж ми ?х достанемо? Украдемо, чи як?
Копач._ Оце! Яке ти сказав слово - украдемо! Боже борони! Ти собi цього
не думай... Я, слава богу, вiк прожив, а i трiски чужо? не взяв! Спитай
сво?х, мене всi знають.
Роман._ То яка-небудь комерцiя, чи що?
Копач._ Тут пустяшная комерцiя: позич де-небудь рублiв п'ятдесят, -
тобi повiрять, - i ми достанем силу грошей. Вiр, це моя судьба, само
провiд?нi? менi цей путь указу?.
Роман._ Може, фальшивих?
Копач._ А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопа?м.
Роман._ Щось ви давно ?х копа?те, а ще нiчого не викопали.
Копач._ То все нiчого не доказу?. Iщiте - i обрящете! Сьогодня нема,
завтра нема, пiслязавтра - мiлiон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду
грошi - годi, кiнець, амiнь. Засяду десь i буду писать, все одно грошi, я
за год напишу стiлько, що й на воза не забереш. А тiлько цей раз треба
открить, треба, хоч кров з носа. Вiк шукаю, а такого предмета не находив.
Викопа?мо - все пополам. Станеть i тобi, i менi, i нашим дiтям, i внукам
на весь вiк... Правда, ми ще не жонатi, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще
поспi?мо. Ти тiлько те в?зьми - якi предмети: скала... та яка скала? Прямо
шапка;
балка так i балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два
копили, висiченi оскардами; один показу? на восток, другий - на запад; i
посерединi в землi одкопав кам'яну фигуру чоловiка, робота чудова, тож
оскардами висiчена. Як ти дума?ш, хто б дурно наставив таких прикмет, га?
Ото-то бо й ?! От по?демо, сам побачиш i тодi зразу згодишся. Я тебе люблю
i хочу з тобою попробовать щастя.
Роман._ Це ви мене дуже заохотили... Що ж, по?демо, тiлько щоб батько
не знав.
Копач._ Секрет, секрет! Отодi, як вивернемо червонцiв бочонкiв п'ять,
тодi тiлько скажемо. А ?!.. ?!.. Душа моя чу?, опит - велике дiло!
Входять Параска _i Мотря._
Поговоримо потiм. Здравствуйте, Iвановна!
ЯВА V
Тi ж.Параска_ i Мотря._
Параска._ Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волiв?
Роман._ Та забалакався, я зараз повечеряю та й пiду.
Копач._ А ви ще не вечеряли? Це добре дiло, бо й я не вечеряв.
Параска._ То iдiть же у ту хату, там вечеря сто?ть на столi.
Копач._ Альом, ле-козак! Та попо?мо, а потiм ти до волiв, а я в клуню
на солому, можна?
Параска._ А чому нi - спочивайте з богом.
Копач._ Я не люблю, зна?те, там всяких нежностей: перин, подушек. ?
солома - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився,
заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й
далi посунув... Хе-хе-хе! (Вийшов.)_
Роман._ Скажете, мамо, батьковi, що тут при?здив жид i сказав, щоб вони
завтра були у Смоквинова в обiдню пору з грiшми, бо Жолудь землю
перекупову?. (Вийшов.)_
ЯВА VI
Параска _i Мотря._
Параска._ Добре. Iди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи
поприбираю.
Мотря _пiшла.
I що це старий задумав? Щось тут ?, а що - не розберу. То не хотiв у
церкву коней давать, а то i сам по?хав, i цiлу обiдню стояв навколiшках;
то не хотiв Мотрю сватать за Романа, то посватав; нiколи не гуляв, а то
так добре випили з кумом; та все радi? чогось, веселий такий. I куди вони
оце по?хали? Чи вiн кого привезе з собою, чи господь його зна?? Звелiв,
щоб вечеря була готова, щоб ставнi були зачиненi, свiчка поставлена на
столi i щоб i ляльки тут не було. Аж страшно менi робиться од цих
приборiв, i слова тобi не скаже, що задума? робить...
Мотря вносе вечерю i ставить на столi, мiж iншими пляшками з горiлкою,
пироги i сметана.
Мотря._ Хто це до нас сьогодня при?де?
Параска_. Не знаю, я вже боялась старого розпитувать;
доволi того, що вiн був веселий i згодився на ваше весiлля. А сiрники
??
Мотря._ ?!
Параска._ Ходiм же.
Одчиняють дверi, з друго? хати виходять Копач_ i Роман._
Копач._ Спасибi за вечерю! Тепер залiзу на солому, як у пуховики.
Виходять; на кону яке врем'я пусто.
ЯВА VII
Входе тихо Герасим_, а за ним Савка_, несе на плечах здоровий мiшок з
кожi.
Герасим._ Iдiть же ви, куме, розпряжiть коней i поставте ?х бiля
фургона.
Савка_. Ходiм удвох.
Герасим._ От тобi й ма?ш!.. А хто ж буде бiля грошей?
Савка_. Хiба ж ?х хто вiзьме тут?
Герасим._ Е, куме, на грiх майстера нема! Краще я тут посидю -
береженого i бог береже.
Савка_. I одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мiшок.
(Вийшов.)_
ЯВА VIII_
Герасим _сам. Свiтить свiчку, засвiтив, поставив, глянув на мiшок,
поцiлував його.
Герасим._ Отепер Пузир нехай скаже: голяк мастi, чирва свiтить! Ще
помiря?мось - хто голяк. Вiн дума?, що дуже розумний. Нi, братiку, -
потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив;
поки мiшок розшили - дзвiнок, вiн вийняв пачку, глянув я на не? - грошi...
всерединi колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвiнок -
жид зашамотався, бере мiшок, не да?...
"Давай грошi", - каже. Слово за слово, а тут - третiй;
я тодi йому тиць замiсть п'ятьох та тiлько три тисячi. Ха-ха-ха! Отак
ушквар! А вiн, не лiчивши, прямо в вагон.
Входе Параска._
ЯВА IX
Герасим _i Параска._
Параска (тихо)._ Старий!
Герасим._ Ой! (Кида свиту на мiшок i заступа мiшок спиною.)_ Ти чого,
навiжена, сновига?ш? Хiба не я тобi велiв, щоб тут i ляльки не було? Геть
пiшла!
Параска._ Та не гвалтуй, божевiльний! Я зараз пiду. Тут дiло дуже
важне, таке, що треба тобi зараз сказать, бо щоб пiсля гiрше не вийшло.
Герасим._ Яке там дiло?
Параска._ Жид прибiгав до тебе...
Герасим._ Який? Коли? Чи не скочив з по?зда?
Параска._ Та з якого по?зда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений?
Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.
Герасим._ Тьфу!! Ну?
Параска._ Казав, щоб ти був в обiдню пору у Смоквинова з грiшми, бо
Жолудь землю перекупову?.
Герасим (ненароком глянув на мiшок)._ Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
Параска._ Що там ти привiз, чого хова?шся вiд жiнки? Покажи!
Герасим (несамовито пiдступи до не?)._ Я тебе попитаю! Я тобi покажу...
я... я... тебе уб'ю... Я тебе задавлю, коли будеш лiзти у вiчi! Геть
пiшла!
Параска одступа? за дверi.
Параска._ Тю, тю! Одсахнись... ?й-богу, з ним якась причина, - треба
бути насторожi. (Вийшла.)_
ЯВА Х
Герасим_, а потiм Савка_.
Герасим._ От цiкаве бiсове насiння, так i .загляда, а жидом перелякала
на смерть... Жолудь землю перекупову?!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть свiт отнесу
йому грошi, переплатю по десять рублiв на десятинi, а не попустю, щоб
Жолудь купив.
Входе Савка._
Савка._ Ну, куме, нiгде нiчичирк! Давайте менi мо?, та, поки глуха
пiвнiч, я собi пiду.
Герасим._ Куме, де ви дiнете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на
сховi.
Савка_. Нi, так не буде, я знайду, де сво? сховать, а ви ховайте сво?.
Герасим._ Вiзьмiть собi яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через
год.
Савка._ Куме!.. Давайте мо? менi... З мене печiнка мало не витрусилась,
поки це дiло скiнчилось, та щоб я не мав в руках свого заробiтку, а
заглядав вам у вiчi, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу,
куди ви гнете, але гляньте сюди. (Виймо, нiж з-за халяви.)_ Бачите? Не
розпалюйте ж мене, бо тут вам i амiнь, коли почнете крутить.
Герасим (виймо, з-за халяви нiж)._ А ви дума?те, що я без запасу?
Ха-ха-ха! Тiлько, зна?те, це все чортзна-що! (Хова ножа.)_ Це я для дороги
мав... здiймайте лиш свиту, закривайте вiкно, та будемо дiлиться...
Закривають вiкна свитами.
Я хотiв як краще, бо у вас нiколи грошей не було, то зараз що-небудь i
виявиться.... а коли ви так бо?тесь, то берiть собi, бог з вами.
Савка_. Не журiться, я зумiю заховать, аби було що. (Пiдходить до
мiшка.)_
Герасим._ То вам п'ять тисяч?
Савка._ Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене!
Герасим._ Та не кричiть-бо! Берiть, берiть десять... (Набiк.)_ Щоб тебе
за печiнку взяло. (Вийма з мiшка пачки по тисячi, навхрест оперезанi
бумагою, а кум розгляди.) _Оце одна, а це друга, а це третя...
Савка._ Стривайте... куме, гляньте...
Герасим._А що?
Савка._ Та це не грошi, це чистiсенька бумага.
Герасим._ Як?!
Савка._ Чиста бумага! От так машину пiдвела жидiвська голова, тiлько на
трьох пачках спереду i ззаду накле?нi грошi, а то все чиста бумага.
Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). _Бумага!.. Обманив!..
Куме, вiн же грошi давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива i
кида.)_ Сама бумага... чистiсенька бумага!.. (Несамовито.)_ Ха-ха-ха!..
Сто тисяч!! Ха-ха-ха!
Савка._ Отже збожеволi?! Куме, заспокойтесь; що з воза впало, те
пропало.
Герасим _озира?ться, хвата? пояс на лавi i бiжить з хати.
Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменiться, що з воза впало, те
пропало.
Входе Параска._
ЯВА XI
Савка _i Параска._
Параска._ Що тут таке? Боже мiй милостивий, кажiть, куме, куди вiн
побiг, чого вiн так галаснув?
Савка_. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п'ять тисяч.
Параска._Як?
Савка._ Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замiсть грошей. А може, то
й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида i отуманила нас так,
що ми не роздивились i прийняли бумагу чисту за грошi.
Параска._ А господи, господи! Бач, яке нещастя ско?лось; чула моя душа,
що з ним щось недобре дi?ться. Та чого ж вiн побiг?
Савка_. Я й сам до пам'ятi нiяк не прийду, всерединi все колотиться.
Голос Копача_: "Поможiть, рятуйте!"
Чу?те? Хтось кричить!..
Параска._ Ох куме, голубчику, у мене й руки, i ноги тремтять, - ходiм.
ЯВА XII
Тi ж. Копач _i Герасим._
Копач (несе Герасима на плечах)._ Та поможiть-бо!
Помагають i кладуть Герасима на лiжко.
Параска._ Що з ним, що з ним, скажiть на милость божу?
Копач._ Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (К.ача?
Герасима.)_ Ну, реприманд!
Параска._ Та що воно? Що? Ради бога, скажiть, що то за болiсть така?
Копач._ Та яка там болiсть! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом трiть
груди, добре трiть. Так, так... Ви мене слухайте... стоп! (Прислуха?ться
до серця.)_ Трiть, трiть, трiть... Опит - велiко? дiло... Серце наче
ворушиться... А-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер
вiд страху, ну, й йому б не жить на свiтi, якби не мiй опит.
Савка_. Кажiть, що трапилось?
Копач._ Все по порядку-коло одного центра. Ножа!
Дають ножа.
Iвановна, лийте йому води ложкою в рот. Наливають води.
Ковтнув, ?й-богу, ковтнув. Не журiться! Щастя ма?те, що я лiг в клунi
спать... Лiг, зна?те, я в клунi спать, i так мене один предмет заняв, що я
й задрiмав з думкою про нього;
коли це сниться менi, що Роман позабирав копили кам'янi, - пам'ята?те?
Я вам розказував? Що на Боковеньцi? Позабирав тi копили та й повiсив надо
мною ?х. Тiлько що оце сниться, аж щось мене по носi чирк, чирк... я рукою
лапнув вгору, пiймав за ногу, нога гойднулась, задригала i вирвалась, та
як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив
сiрничок, дивлюся - i в очах потемнiло! На перекладинi висить Никодимович.
Параска_. .Боже мiй, боже, яке тяжке нещастя!
Копач._ Но! Опит - велiко? дiло! Я зараз вийняв перочинний нiж i
перерiзав пояса... i Никодимович упав на землю. Гляньте - дише.
Герасим поворушився i спазматичне в себе потягнув воздух.
Пiдводьте, пiдводьте. Нiби позiха?, дрижить
Пiдводять Герасима, вiн ще потягнув у себе воздух i i витира? пiт.
Параска (плаче)._ Старий, старий!
Герасим._ Де я? (Спазми.) _
Копач._ Пийте воду. (Пода?.)_
Герасим п'?.
Що з вами? Що це ви вигадали?
Савка_. Та годi, куме! Буде здоров'я - будуть i грошi, а я навiки вiд
них одрiкаюсь, нiколи в свiтi не буду хотiть бiльше, нiж бог да?. Тако?
пригоди нiколи не ждав.
Копач._ Якi грошi?
Савка_. Он гляньте, як нас обманили.
Копач._ А-а! Зразу догадався! Опит - велiко? дiло! На тiм тижнi в
городi була така сама оказiя! I багато видурили?
Савка._ П'ять тисяч...
Герасим (закльову?ться воздухом)._ Ой... ой!..
Копач._ Бризкайте водою.
Бризкають. Герасим _пiднiма?ться.
Та годi вам, Никодимович, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От
по?демо на Боковеньку, там ? грошi, там ? сила грошей, вiрте, що достанем.
Менi само провiд?нi? указу? цей путь... Примети якi: скала, копил так i
копил так, а посерединi кам'яна фигура... не я буду...
Герасим._ Обiкрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви
мене зняли з вiрьовки? Краще смерть, нiж така потеря! (Рида?.)_
Завiса._
1890. Хутiр Надеждовка
Популярность: 2, Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GmT